Нас оточує величезна кількість речей. Деякі настільки щільно увійшли у життя і стали буденністю, що про їх історії ми навіть не замислюємося, хоча іноді вони бувають дуже несподіваними і цікавими. Наприклад, звичайна кулькова ручка. Предмет, яким ми користуємося щодня, починаючи з першого класу або навіть раніше. Чи знаєте ви хто і коли її винайшов? Що було до епохи кулькових ручок? Давайте поговоримо про це детальніше.
Зрозуміло, найдавнішими засобами письма були рука, палиця та камінь. Пізніше їм на зміну прийшли палички з дерева, бронзи або кістки, а ще пізніше тонкі кисті з тростини та стилі, виготовлені з металу. Ці інструменти підходили більше для письма по воску, дереву, глині та не були доступні кожному. Здешевлення і поширення пергаменту зажадало винаходу нового інструменту, яким стало звичайне перо птаха, заточене певним чином. Головна його проблема була в тому, що воно вимагало частої заміни.
Багато років тривали пошуки способу покращення інструменту та спроби винаходу зовсім нового засобу письма, поки у 1888 році Джон Лауд не отримав патент на свій винахід – кулькову ручку! Хоч він і викликав хвилю цікавості у людей, мав значні недоліки: ручка протікала в спекотну погоду і зовсім не писала на холоді, адже чорнила замерзали. Саме тому продукту Лауда не вдалося стати комерційно успішним.
Створити більш досконалий екземпляр вдалося братам Біро – хіміку Георгу і журналісту Ласло. Останній часто бував у друкарні та розмірковував над тим, що було б непогано створити ручку з чорнилом, яке б висихало так само швидко, як друкарська фарба. Після ряду досліджень журналіст зрозумів, що зробити зручну перову конструкцію самостійно він не зможе. Чорнила повинні бути досить густими, щоб швидко сохнути, але тоді вони забивали капіляр. Ласло звернувся за допомогою до свого брата Георга, з яким вони вирішили, що перова ручка не підходить і потрібно придумати якийсь інший інструмент. Влітку 1938 року їм вдалося винайти придатний для використання прототип кулькової ручки. Через деякий час братам довелося покинути рідну Угорщину і осісти в Аргентині. Вже там вони спільно зі своїм другом Хуаном Мейном розгортають виробництво кулькових ручок, яким дали назву Birome. У той же час брати Біро допустили серйозну помилку – вони не запатентували свій винахід, що дозволило іншій людині збагатитися на їх ідеї.
Американець Мілтон Рейнольдс, подорожуючи Аргентиною, випадково купив “біром” і відразу зрозумів, що вона його озолотить. Повернувшись на батьківщину, він запатентував винахід Біро під своїм ім’ям та освоїв масове виробництво. Нарешті, у 1945 році після масштабної рекламної кампанії почався продаж першої партії ручок Reynolds Rocket. Всього за кілька годин десять тисяч примірників були продані за ціною 12.5 доларів за штуку!
Ласло Біро обурився нахабством Рейнольдса та подав на нього до суду, але не зміг довести своє право на патент. Мілтон Рейнольдс у суді заявив, що його ручка – це зменшена копія винаходу Джона Лауда, термін патенту якого давно закінчився і конструкція Біро абсолютно ні до чого.
Однак перший успіх Рейнольдса швидко згас. Ручки працювали неважливо. Вони то підтікали, то пересихали. Обсяг продажів зменшився, як і ціна. Покупці лаялися і обіцяли більше ніколи не купувати кулькові ручки.
Так і було, поки не з’явився Марсель Біш, який займався виробництвом перових ручок і письмового приладдя. Він протягом кількох років уважно стежив, як популярність кулькових ручок то зростала, то падала, скуповував всі можливі моделі ручок, тестував їх, виявляючи всі переваги та недоліки. Перекупив права на винахід у братів Біро, переробив конструкцію та у 1952 року досяг успіху: дешева шестигранна ручка із прозорого пластику писала м’яко, не засихаючи та не протікаючи.
Пізніше він змінив написання імені на Бік, щоб його могли правильно і легко вимовити всюди, де буде продаватися його ручка. Його ручки залишаються популярними навіть зараз, через більш ніж півстоліття.
Чи були ви здивовані довгою та трохи заплутаною історією звичайної кулькової ручки?
На світлинах зображені Джон Лауд, Ласло Біро та Марсель Бік
